Indiana Jones and the Great Circle: новий погляд на культового археолога

Минуло аж 15 років із того часу, як ми востаннє бачили ігрову адаптацію славетного Індіани Джонса. Здавалося б, франшиза вже встигла застаріти, як сама шкіряна сумка легендарного професора-авантюриста.

Проте студія MachineGames (ті самі, що реанімували Wolfenstein у більш сучасному стилі) раптом видала проект із довгою назвою — Indiana Jones and the Great Circle — і сказала: «Прокиньтеся, любителі батога й археологічних скарбів! Новий Інді вже у продажу!»

На сьогодні гра доступна тільки для ПК та Xbox, а от володарі PlayStation 5 отримають свою версію аж навесні 2025-го. Приємна несподіванка: це сюжетна одиночна гра без сервісних елементів і нескінченного ґрінду, що виглядає доволі оригінально на тлі фрітуплейних королівських битв та мобільних донат-пекел. Зрештою, краще вже побігати за Інді по катакомбах, ніж сотий раз фармити скриньки.

Сюжет

Дія гри розгортається у 1937 році, коли Друга світова ще не розпочалася, але «пси Рейху» вже вовтузяться й полюють на всесвітню могутність. Знайомий археолог Фосс — підручний Гітлера, який полює за сімнадцятьма каменями, здатними відкрити якийсь містично-космічний потенціал.

Класичний, можна сказати, сюжет: зловісні нацисти прагнуть отримати надприродну силу, а наш Індіана з друзями мусить їм перешкодити. Звісно, не обійдеться й без тендітної (але сміливої) жінки, яка може бути і союзницею, і каталізатором негараздів.

Варто зауважити, що гра шанує канон фільмів: Інді викладає археологію в американському університеті, зневажає змій і кохається у всіляких історичних знахідках. Якщо ви бачили перші два фільми, то одразу «в’їдете» в атмосферу. Якщо ні — частина деталей може здатися вам незрозумілою, адже гра не надто розжовує бекґраунд героя.

Сюжетна лінія охоплює кілька культових локацій, зокрема Ватикан і Єгипет, а також вводить другорядних персонажів, серед яких відзначаються як союзники, так і потенційні зрадники. Особливо помітним є сам лиходій Фосс — яскравий, ексцентричний і, відповідно, здатний викликати водночас роздратування та захоплення.

Геймплей

Нерідко Indiana Jones and the Great Circle помилково називають «ще одним Uncharted», адже сама серія Uncharted надихалася пригодницькими фільмами про Індіану. Однак цього разу спільні риси виявляються оманливими:

• Uncharted зазвичай подається від третьої особи, приділяє велику увагу кінематографічним сценам, багато стрибків і масштабним бойовим сутичкам.
• Indiana Jones and the Great Circle пропонує погляд від першої особи й акцентує дослідження та стелс-елементи. Індіана, на відміну від Нейтана Дрейка, не має необмежених запасів боєприпасів і не стрибає, наче супергерой.

Одразу забудьте ті кадри, де герой стрибав на два метри вгору з летючим криком: «Йо-хо-хо!». Новий «Інді» більш реалістичний у плані рухів:

• Щоб вилізти на уступ, треба перехоплюватися руками.
• Якщо під час бою ви вхопили якусь дощечку чи лопату, та може зламатися після кількох ударів.
• Перезарядка револьвера: Інді акуратно вставляє патрони по одному, а не «клацає» одним натисканням.

Цей приземлений стиль робить гру атмосферною. Немає відчуття, що ти надлюдина, яка гуляє по стелі догори ногами. Усе дається складніше: десь мусиш обійти натовп нацистів, десь — застосувати стелс або переодягання (привіт, Hitman), а десь — акуратно волочити свій батіг, аби не здійняти галас.

Розробники явно надихалися Dishonored, Deus Ex і подібними проектами. Місцеві локації напіввідкриті, де можна знайти потаємні ходи, дертися горищами, підкопами, каналізацією чи навіть переодягнутися у форму фашиста й пройти повз ворогів.

А ще тут можна підбирати різноманітні предмети, щоб відволікати увагу охоронців. Особливо кумедно, коли об’єктом відволікання виступає мухобійка чи скалка від гітари. Здавалося б, дрібниця, але додає грі шарму.

Водночас у проекті є свої недоліки:

• ШІ (штучний інтелект) супротивників часом справляє враження «кульгавого крота».
• Трупи ворогів можуть просто «забутися» рештою патрулів через п’ять хвилин.
• Якщо надягнути форму нациста, то більшість простих охоронців подумають що ви — «свій», і можна преспокійно гуляти.

Та попри це, сам факт, що гра пропонує обирати різні шляхи, різну тактику і відмовляється від «стріляй-тоді-розбирайся», уже заслуговує на похвалу.

Бойова система

Індіана Джонс у цій грі — не Рембо. У перестрілках ліпше уникати відкритих зіткнень. Гра показує низку способів оборони чи атаки:

• Револьвер із повільною перезарядкою (кожен патрон вставляється окремо).

• Батіг, яким можна вибити зброю з рук суперника або на мить дезорієнтувати опонента.

• Бій на кулаках з можливістю блоків, контратак, а інколи й штурхання ворога в прірву.

Якщо грати на підвищеній складності, то треба вміти вчасно реагувати на швидкі та повільні атаки. А от зі збройовим арсеналом доволі дивна ситуація: якщо ти починаєш стріляти, швидко нариваєшся на підкріплення та ризикуєш злягти з кулею в чолі. Гра ніби шепоче: «Не будь ти тираном, будь археологом». І це логічно пасує образу Індіани Джонса.

Дизайн рівнів і напіввідкритий світ

Розробники MachineGames реалізували структуру гри через кілька напіввідкритих мап, розташованих у різних куточках світу. Наприклад, у Ватикані, Сухотаї чи Єгипті можна без поспіху оглядати локації, розмовляти з неігровими персонажами, збирати предмети й виконувати побічні квести. Такий підхід сприяє більшому зануренню в пригодницьку атмосферу, однак має дві характерні вади:

• Бек-трекінг. Деякі завдання змушують повертатися на раніше відвідані ділянки. Користувачам доводиться бігати туди-сюди у пошуках ключа, зажигалки чи фотоапарата. Для когось таке дослідження здається цікавим, а для когось перетворюється на зайву рутину.
• Респавн ворогів. Навіть після повного знешкодження ворожих сил у певному районі фашисти можуть знову з’явитися, щойно гравець відходить на іншу ділянку. Цей нюанс трохи руйнує відчуття послідовності й може дратувати тих, хто бажає відчути більш переконливий світ.

Загадки

Чим можна відверто пишатися у «Indiana Jones and the Great Circle», так це головоломками. На відміну від Uncharted, де переважно завдання обмежувалися двома-трьома символами, тут є куди поламати голову. Подекуди потрібне нестандартне мислення:

• Десь треба зібрати декілька артефактів і правильно їх зіставити.
• Десь перекласти стародавній напис, звіряючись зі знайденими підказками.
• Десь провести міні-гру, щоб об’єднати рунічні символи й запустити прихований механізм.

Якщо вибрати в меню «складність загадок» на підвищеному рівні, то кожна перепона може зайняти до 20 хвилин (або й більше), змушуючи поворушити мізками. Тим, кому подобаються подібні пригоди, цей елемент гри сподобається особливо.

Візуал та оптимізація

Одна з найбільших претензій до гри — системні вимоги. Розробники рекомендують для Full HD якусь RTX 2060 SUPER, а для ультра-настройок із трасуванням світла — іще потужніші карти (чуть не 4070!). І при цьому картинка хоч і гарна, але не настільки, щоб кричати «Вау! Це рівень Cyberpunk». Ба більше, іноді помітна пастгенова деталізація текстур, кутасте хутро тварин і недостатнє глобальне затінення.

Відчуття, що MachineGames заклалися на «рейтрейсинг», а потім урізали все для тих, хто не має топової відеокарти. Через це гра може «тормозити», а розрив між «мінімумом» і «максимумом» досить суттєвий. Якщо у вас середній ПК, доведеться крутити налаштування, аби досягти стабільних 60 fps (а то й 30). Тому багато хто справедливо обурений: «Чого такі вимоги на гру, яка не схожа на еталон графіки?».

Однак уже зараз MachineGames випустили декілька гарячих оновлень, тож є шанс, що через кілька місяців гра стане менш глючною.

Атмосфера

Усупереч технічним огріхам, грі не бракує атмосферних сцен. Найкраще, коли розробники концентруються на лінійних, сюжетних розділах:

• Сніжні місцевості, де лютує мороз, а мемуари загиблих дослідників нагадують трагедію «пропалих експедицій»;

• Колоритні коридори Ватикану, прикрашені величними картинами, статуями й готичними вікнами;

• Місця, де тріснути ліхтарем чи запалити факел — це справжній ритуал із підходом до стінки й фізичною взаємодією, а не проста анімація з інвентаря.

Якщо ви любите порозглядати віртуальні середовища, шукаєте історичні деталі, читаєте записки й розглядаєте інтер’єри — тут є на що подивитися. Хіба що в деяких місцях можна натрапити на неузгоджені полігони чи «дешеву» текстуру. Але загалом арт-дизайн заслуговує на похвалу.

Підсумок: інша версія Індіани, що робить ставку на стелс та археологію

Indiana Jones and the Great Circle не є класичним блокбастером зі швидким темпом та нескінченними перестрілками. Творці спрямували проект у бік комбінації стелс-елементів і відносно реалізованої археології. Серед ключових переваг варто відзначити:

• Різноманітні головоломки, які змушують подумати.
• Привабливий арт-дизайн місцевостей, які нагадують про справжні історичні пам’ятки.
• Якісну акторську гру, що вирізняється особливою харизмою центрального конфлікту.
• Увагу до приземленої бойової системи та чимало креативних варіацій для непомітного проходження.

Недоліки також очевидні:

• Завищені системні вимоги, попри зовнішню «пастгеновість».
• Штучний інтелект ворогів і союзників далекий від ідеалу, через що можуть виникати комічні ситуації.
• Часті повернення до раніше пройдених локацій та необов’язкове «розтягування» завдань.
• Технічні недопрацювання, що можуть псувати враження гравцям із високими очікуваннями.

Проект оцінюється як гідна спроба відновити дух «Індіани Джонса» з більш археологічним ухилом. Той, хто бажає нетипових пригод, відчуття реального пошуку таємних ходів і відносно спокійного (але все ж ризикованого) процесу дослідження, цілком може зацікавитися Great Circle. Тим, кому потрібен насичений екшн на кшталт Uncharted, можливо, доведеться звикати до повільнішого формату й більшого акценту на стелс.

Дякую за увагу, вивчайте історію та грайте лише у класні ігри!