Огляд гри DOOM The Dark Ages

DOOM повертається – і цього разу в темні віки. Хочете постріляти демонів зі шотгана серед готичних замків і катакомб? Ласкаво просимо в DOOM: The Dark Ages – гру, де думгай опинився у середньовічному антуражі, озброєний не лише звичним арсеналом, а й лицарським щитом із бензопилою по краю. Звучить шалено? Так і є.

Id Software вирішила не cпочивати на лаврах успіху попередніх частин, а створити щось нове. Результат – божевільний коктейль із класичного DOOM та свіжих ідей, який відсилає нас у похмуру епоху мечів і магії, не збавляючи обертів металевого саундтреку.

DOOM завжди був про шалену бійню, і The Dark Ages піднімає ставки: додає нову механіку, більше сюжетних вставок і навіть драконів! Чи вдалося цьому рицарському експерименту зберегти дух DOOM і не зрадити фанатів? Зараз дізнаємося.

Сюжет і структура оповіді

Тематика середньовіччя – не лише стиль, а й частина сюжету. Події DOOM: The Dark Ages розгортаються як приквел до попередніх ігор, повертаючи нас до славних часів Слейєра, коли він ще був пішаком у війні між небесними і пекельними силами.

Замість коротких аудіологів чи уривчастих написів на стінах, гра нарешті виносить історію на передній план. Гравець бачить кат-сцени, героїв і лиходіїв у всій красі: король Новік із священного світу Арджент Д’Нур протистоїть демонові-принцу Ахзраку. Останній жадає давнього артефакту, захованого в людському світі, і пускає легіони Пекла спалити все на шляху. А мовчазний герой – Руйнівник демонів – стає козирем у рукаві світла, тим самим суперзброєю богів та королів, яку направляють туди, де потрібна гора трупів.

Розповідь подається напрочуд серйозно і похмуро, без фірмового самопародійного гумору попередників. Кат-сцен тут більше, ніж очікуєш побачити у DOOM. Між жорстокими баталіями гра дозволяє перепочити й показує короткі ролики: як ворогуючі сторони брязкають зброєю, кидаючи пафосні репліки про долю світу. Діалогів більше, але Слейєр непохитний – він, як завжди, мовчить, лише стискаючи кулаки.

Чи стала від цього історія кращою? Вона найбільш розгорнута за всю серію, з чітким початком, розвитком і фіналом. Однак не чекайте сценарних премій: сюжет тут радше служить фоном для бійні. Поки ви зайняті тим, що ріжете і метаєте демонів, інтриги про артефакт, зраду чи древніх богів можуть пройти повз вашу увагу. Місцями гра намагається вмістити забагато лору одночасно, і за всім не встежиш. Зате фанати знайдуть купу нових деталей у кодексах і навіть ностальгічні секрети – наприклад, 8-бітні рівні та класичний піксельний портрет здоров’я героя на HUDі.

Врешті-решт історія виконує свою роботу: додає мотивації і масштабу, але головне – не заважає робити те, заради чого всі тут зібралися, а саме нищити демонічне поріддя праведним вогнем.

Якщо ж Вам цікаво як зароджуватись жанри ігор, що переросли у сьогодення (в тому числі Doom), радимо прочитати статтю про культові ігри 90-х що змінили індустрію.

Геймплей та зміни у бойовій системі

Якщо попередні ігри давали відчуття, ніби ви – реактивний винищувач, що пронизує Пекло на шаленій швидкості, то DOOM: The Dark Ages перетворює вас на важкий броньований танк, який преться вперед, зносячи ворогів щитом.

Від блискавичної акробатики нікуди не подітися – стрибки, ривки і перекати залишилися на місці. Але тепер до них додалися нові дієслова в словнику DOOM: блокувати, парирувати удари, оглушувати супостатів і добивати їх у рукопашній битві.

Раніше зупинка означала майже гарантовано загибель. Тепер же гра вчить: інколи варто стояти твердо, наче скеля, приймаючи удар, щоб у слушний момент розрубати ворога навпіл.

Основна петля бою все ще впізнавана: завдяки добиванням вороги розсипаються патронами, ліками та бронею, підживлюючи ваш запал рватися далі. Гравця, як і раніше, заохочують іти напролом – відступати ні до чого, коли від кожного убитого імпа ти лише міцнішаєш.

Та тепер ударів отримуватимете більше – і це нормально. Бої стали трохи тактичнішими: потрібно відчувати, коли час мчати вперед, а коли – закритися щитом і пережити вогняний шквал. Якщо в DOOM Eternal потрібно було встигати за стрімкими демонами і жонглювати десятком механік, то тут бойова система здається простішою та м’яснішою.

Супротивники ніби трохи сповільнилися, зате їхні атаки б’ють боляче і вимагають реакції. Гра прощає менше помилок у ближньому бою, але й дає нові інструменти, щоб виправити ситуацію – від могутнього щита до цілющих контратак.

The Dark Ages відчувається більш методичним, але не менш азартним. Він менш складний і комплексний, ніж попередник, тож ветерани можуть здивуватися відносній легкості. Зате новачкам буде простіше увійти в кураж – розробники явно прагнули зробити гру найбільш доступною у серії.

А для тих, хто скучив за старою швидкістю, є рішення – гнучка система налаштування. Можна навіть підкрутити швидкість гри понад 100%, перетворивши свого важкого танка назад на реактивний винищувач. У DOOM тепер кожен знайде виклик собі до смаку – від розважальної прогулянки до справжнього пекельного хардкору.

Щит — головний герой збоку

Найбільша новація гри – це, безумовно, щит-пила. Хто б міг подумати, що у грі про дробовики та ракетниці настільки важливою стане стара добра залізяка для захисту? Але щит у DOOM: The Dark Ages – не просто пасивний шматок металу, а справжній мультифункціональний гаджет.

По краях цього обладунку обертається смертоносний диск, перетворюючи захист на пилу Капітана Америки, яку можна врізати прямо в пику демонів. Щит дозволяє битися зухвало і впритул: стрімголов кидатися на групу ворогів, знаючи, що перший удар прийдеться на міцну броню, а не на ваші HP. Навчившись вчасно парирувати, ви будете не тільки захищатися, а й приголомшувати чудовиськ, відкриваючи їх для контратак.

Механіка парирування тут на диво вдала і дарує неймовірне задоволення. У потрібний момент ви виставляєте щит – БАМ! – і дзвінкий удар меча пекельного лицаря відлунює наче церковний дзвін, сповіщаючи про його близьку погибель. Вороги завмирають оглушені, а ви тим часом запускаєте криваве комбо у відповідь. Такий ритм більше нагадує слешер або файтинг, ніж класичний шутер.

Щит можна тримати, кидати, навіть використовувати як бумеранг. Його можна прокачувати, вставляти руни, які додають нові ефекти: наприклад, хвиля полум’я після парирування або вибух крові від кожного блока.

Він також бере участь у платформінгу: ви з його допомогою ріжете ланцюги, запускаєте механізми, штовхаєте предмети або чіпляєтесь за елементи оточення. Це вже не просто зброя чи захист – це повноцінна частина дизайну гри.

Ближній бій та арсенал

Коли вам захочеться перервати стрілянину – ласкаво просимо в рукопашний бій. У грі з’явились кілька видів зброї ближнього бою – від електричної рукавиці до флейлу (молота на ланцюгу), і кожен з них має власну анімацію, темп, силу удару та ефекти. Деяка зброя швидка, інша – повільна, але з масивним уроном.

Ближній бій більше не запасний план, а активна частина бойового циклу. Комбінації ударів, парирування, оглушення – все це створює ритм, який дає змогу танцювати навколо ворогів, рвучи їх на шмаття під гітарні рифи.

Що до вогнепальної зброї – тут вона не підкачала. Є й класика: дробовики, ракетомети, плазмагани. Є й новинки: череполом – автомат, що стріляє фрагментами кісток, енергетичний арбалет, що прибиває ворогів до стін.

Зброя відчувається потужно і ефектно. Кожен постріл – це вибух. Кожен влучний залп – фонтан м’яса. Більшість гармат мають альтернативні режими стрільби, які відкриваються при прокачці, і навіть міняють стиль гри.

Кожну гілку покращень можна активувати, знаходячи ресурси на рівнях або виконуючи випробування. Також є рунна система, яка дозволяє ще глибше налаштувати свій стиль гри: наприклад, зробити щит потужнішим, добивання швидшими або зменшити втрати броні. Комусь подобається грати як танк, комусь – як агресивний вбивця з ближньої дистанції. DOOM дає можливість обирати.

Вороги, боси та демонічна зграя

Хто б не намагався зупинити Руйнівника демонів, усі знають – шансів у них небагато. Проте DOOM: The Dark Ages не скупиться на супостатів. Тут є як знайомі обличчя з попередніх частин (манкубуси, імпи, хелнайти), так і абсолютно нові демони, вдягнені в броню, з новими атаками і нестандартною поведінкою.

Є вороги, які використовують енергощити, що потрібно розігрівати певною зброєю, перш ніж розбити щитом. А деякі демонічні генерали мають мораль – поки навколо них є союзники, вони невразливі. Щойно зачистите арену – зможете взятись і за них.

Чим далі в ліс – тим жорсткіші конфлікти. До кінця гри на екрані буде одночасно до десятка великих супротивників, кожен зі своїм патерном. DOOM тут поводиться майже як bullet hell: ухиляйся, парируй, атакуй, стрибай, переключай зброю. І не забувай про фінішери – добивання повернулись, хоч і стали менш театралізованими. Вони коротші, динамічні, і тепер вплетені в геймплей без затримки.

Що ж до босів – без спойлерів. Але знай: вони є. Вони великі, злі, ефектні, і справді змушують напружити всі м’язи. Бій із кожним з них – це ціла міні-глава з унікальним геймплеєм і кількома фазами. Босів мало, але вони запам’ятовуються.

Рівні, атмосфера та світ

Рівні у The Dark Ages поділені на два типи. Перший – лінійний тунельний, як у DOOM Eternal: мчиш вперед, трощиш все, що рухається, часом відгалужуєшся до секретів.

Другий – більш відкритий: середньовічні міста, укріплення, табори, де можна обійти з флангу, полазити по дахах, знайти нову зброю чи прихований портал у випробування.

Ці відкриті рівні – справжнє дихання свободи. Тут не лише битви, а й дослідження: ламаєш стіни, вирішуєш просторові загадки, шукаєш руни й артефакти. Вони більше нагадують хаби з RPG – тільки без діалогів і з кров’ю на стінах. Декорації змінюються постійно: то летиш на спині дракона, обстрілюючи корабель, то керуєш гігантським мехом і трощиш усе навколо.

Світ деталізований: прапори майорять, фони кишать життям, десь лізуть чорти, а десь два роботи гамселять один одного посеред фортеці. Усе працює на атмосферу. Тут змішано фентезі, sci-fi і олдскул DOOM: темні замки, неонова кров, демони в броні, рицарі-кіборги. Виглядає це неочікувано органічно. Гра не боїться бути гротескною – вона кайфує від цього.

Технічний стан та оптимізація

І от тут хочеться сказати: дякуємо, що це не Unreal Engine 5. Гра працює стабільно, швидко, з мінімумом багів. Навіть на середніх ПК усе йде на високих налаштуваннях без стробоскопу та танців з бубном. DOOM завжди славився своєю оптимізацією, і The Dark Ages не став винятком.

Звісно, невеликі технічні приколи трапляються: іноді не спрацьовує тригер, рідко зависає анімація. Але це швидко фікситься чекпойнтами. Нічого критичного, особливо в порівнянні з тим, що коїться в інших шутерах останні роки. Все чисто, чітко, без надриву.

Музика та звук

Гітарні рифи – не просто саундтрек, а пульс гри. Саунд продовжує справу Міка Гордона, навіть якщо його вже нема у проєкті. М’ясо, гнів, індустріальний гуркіт – усе на місці. Хоча хітів рівня BFG Division немає, загальна атмосфера тримається на рівні: музика підганяє, коли ти добиваєш чертову армію, і затихає, коли у підземеллі лишається лише гул крові.

Окреме браво звуку зброї. Кожен постріл – це удар. Кожен вибух – це вибух. Жодної ватності, жодного “пук-пук”. Ви не просто чуєте стрілянину – ви її відчуваєте внутрішніми органами. А якщо цікаво яку важливу роль може відігравати саундтрек до атмосфери гри - радимо прочитати нашу статтю про ігри з найкращими музичними композиціями.

Висновок

DOOM: The Dark Ages – це найсміливіший експеримент серії. Вона не намагається бути ще одним Eternal’ом, вона не женеться за модою. Вона бере стару формулу і вкручує в неї лицарські рукавички, брутальний щит, пекельну міфологію і трохи нової стратегії. Геймплей став повільнішим, але розумнішим. Сюжет – масштабнішим. А світ – скажено красивим.

Гра не ідеальна. Хотілося б швидшого перемикання зброї, глибших механік на драконі, трохи більше босів. Але всі нововведення працюють. Щит – це кайф. Парирування – це кайф. Нові пушки – кайф. І коли ти стоїш на арені, закриваючи собою хвилі пекельних псів і демонів, усвідомлюєш: DOOM знову вийшов на новий рівень.