Нова гра під назвою Split Fiction викликає асоціації з відомим проєктом It Takes Two не просто так. Split Fiction бере за основу перевірений кооперативний підхід, де двоє гравців проходять пригоди разом, занурюючись у вигадливі локації та допомагаючи одне одному долати перепони.
Проте тепер це зроблено ще серйозніше: величезна кількість різноманітних світів, складніші геймплейні механіки та більш розвинений сюжет. Водночас з’явилися елементи та рішення, які можуть не підійти окремим шанувальникам попереднього проєкту. А також унікальна особливість — можливість грати фактично на будь-якій платформі разом із другом, який навіть не мусить купувати власну копію гри.
З боку це виглядає приблизно так: «Усе по-старому, але значно масштабніше і з сюрпризами».
Сюжет і дивовижна зав’язка
Split Fiction розпочинається з того, що дві перспективні, але не надто популярні авторки (Зої та Міо) опиняються в одній корпорації, яка займається оцифруванням книжок, пропонуючи нестандартний спосіб співпраці. Для реалізації своїх письменницьких ідей їм пропонують зануритися у спеціальну машину-симуляцію, яка перенесе героїнь у власні вигадані світи.
Одна авторка схиляється до фентезійного сеттингу, інша — до сайфай-пригод. Через випадковий збіг обставин чи необережність стається збій, їхні виміри стикуються, і обидві письменниці опиняються в об’єднаному просторі. З цього моменту починається тривала й динамічна історія про подолання внутрішніх і зовнішніх бар’єрів.
Самі розробники не приховують, що центральна сюжетна лінія про злу корпорацію й нескінченні експерименти у чомусь виконує роль простої канви для відчайдушного кооперативного геймплею. Але у грі паралельно існує друга, більш особиста історія про минуле героїнь, їхні комплекси і прагнення, що куди більш зачіпає емоції. Не бракує гумору, який місцями відверто ламає четверту стіну й жартує над кліше фентезі та наукової фантастики.
Кооператив на максимум
Студія впровадила систему френд-пасу (подібну до тієї, що була в It Takes Two), де лише одна людина з пари потребує повну версію, а друга може долучитися через демо. Ба більше, кросплатформовий мультиплеєр дозволяє грати хоч із ПК, хоч із консолі, незалежно від покоління, — досить мати інтернет і бажання.
Такий підхід робить Split Fiction однією з найзручніших кооперативних ігор для тих, хто має друзів чи рідних на інших платформах. Навіть відчайдушні інтроверти, що не мають постійного напарника, можуть завітати в офіційний Discord, знайти собі тимчасового союзника й ринутися у пригоди.
Ключова особливість — спільний поділ екрана. Кожен бачить свого персонажа й те, що з ним відбувається, але часто те, що робить інший, безпосередньо впливає на прогрес. Потрібно одночасно керувати двома різними процесами: відчинити ворота, прикрити вогнем, підказати, де розташовано кнопку тощо.
Але механіка пішла ще далі. З’являються випадки, коли герої опиняються у геть різних локаціях, і кожен виконує унікальні завдання.
Якщо в попередній грі студії Hazelight (It Takes Two) теж існувала така ідея, то тут вона розширена: замість порівняно простих дій, Split Fiction дає глибинні нові міні-жанри. Інколи все перетворюється на командний шутер із кількома режимами (топдаун, 3D, навіть 2D), або герої можуть стати пілотами літальних апаратів, чи одномоментно перетворитися на істот, схожих на пінбольні кулі, якими треба вправно керувати.
Більше складності, більше фану… чи конфліктів?
Такий новий рівень має зворотній бік. Якщо It Takes Two ще можна було рекомендувати людям, далеким від ігор, як більш-менш посильний вступ до кооперативу, то Split Fiction вимагає певного ігрового досвіду. Можливо, комусь, хто до цього не торкався ґеймпада, буде надто важко в момент, коли на екрані вмикається умовний bullet-hell або швидкі перегони від третьої особи.
.jpg)
Ситуація ускладнюється й тим, що дія часто швидкоплинна, немає часу розглядатися, а другий гравець не може глянути у твій екран і щось допомогти. Принаймні немає класичного варіанта передати кермо, бо саме в цій грі кожен має суто свою роль. Це може спровокувати сварки чи розчарування, коли один гравець не встигає, а інший уже прорвався.
Попри те, що трапляються деякі епізоди, коли герої отримують схожі механіки чи зброю, здебільшого Split Fiction витримує стиль, що кожен персонаж має унікальний функціонал. Це було фішкою попереднього проекту студії й залишається тут, але з більшим акцентом. У фентезі-сеті герой має здібності магії чи драконячих крил, у сайфай-світі — бластер або ґраві-платформи.
Водночас розробники зізнаються, що інколи робили компроміси. Наприклад, у деяких бос-файтах може здаватися, що персонажі можуть бити ворога однотипними атаками. Такі моменти трапляються нечасто, але коли трапляються, відчувається легка втрата кооперативної магії.
Світ: фентезі, наукова фантастика і все, що між ними
Оскільки героїні — авторки з різними вподобаннями, так звані основні локації поділяються на два великі блоки:
- Фентезі-світ (Середньовіччя, дракони, чари, казкова атмосфера).
- Сайфай-антураж (космічні станції, кібернетика, футуристичні міста).
.jpg)
Але студія не обмежилася лише цим. Гра кидає гравців у різноманітні міні-світи, які функціонують як побічні історії. Вони майже завжди різко контрастують із поточною основною локацією: якщо все відбувається у світі мечів і магії, побічна історія може запропонувати коротку хардкорну космічну виживалку з роботизованим антагоністом. Якщо ж головна сюжетна гілка занурена в high-tech, паралельна місія закидає в казкові ліси чи величезне місто велетнів.
Гумор та великодки
Split Fiction не соромиться іронізувати, відсилатися до відомих творів. Люди, які виросли на класиці типу Contra, Battletoads, або знайомі з серіями Metal Gear Solid чи Portal, з легкістю знайдуть тут десятки згадок і пародій. Є сцени, що натякають на місії з Mission: Impossible, є якісь пародійні гладіатори, є навіть моменти, де героїні самі посміюються з власної клішованості.
Така розважальна складова дає змогу грі бути комедійним атракціоном, а не лише емоційною пригодою про складні стосунки. Хоча загальний сюжет інколи перемагає у грі на серйозних нотах, які змушують замислитися над тим, чому героїні прийшли до корпорації і що вони шукають у симуляції.
Різноманіття геймплею: від платформера до шутера
Багатошарова механіка
Якщо в It Takes Two змінювалися механіки через різні локації (наприклад, у кімнаті з космічною тематикою з’являвся магніт, у саду — інструменти тощо), то Split Fiction пішла глибше. Тепер, умовно, є три рівні геймплею:
- База: кооперативний платформер з інтерактивними головоломками, де потрібно зістрибувати, підтягуватися, синхронно натискати кнопки.
- Міні-жанр: шутер, стелс, гонки, 2D-рух, top-down сегменти тощо.
- Зміна перспектив: інколи навіть у межах одного міні-жанру герої можуть переходити з 2D у 3D, або підключаються нові умови на кшталт антигравітації.
Величезне число таких трансформацій не дає нудьгувати. Кожні 20–30 хвилин щось радикально змінюється: то камера стає боковою, то раптом з’являються гоночні елементи, то персонажі об’єднуються в одну істоту й треба на двох керувати єдиним тілом. Цим гра нагадує атракціон, що ніяк не припиняється, і часом мимоволі виникає думка: «Як їм вдалося встигнути все це вигадати й реалізувати?».
Побічні-історії
Окремо варто згадати побічні історії, які замінили традиційні міні-ігри (дещо схоже на маленькі змагальні рівні, що були в It Takes Two). Тепер це короткі світові пригоди, що можуть бути:
- Змаганнями (хто швидше пролетить у костюмах білок-летяг).
- Кооперативними стелс-вилазками (у космосі чи в замку велетнів).
- Просто кумедними сюжетними відступами (наприклад, міні-гумористична сцена про хот-доги).
Такі активності дозволяють перепочити від основного поля бою і при цьому дізнатися щось про внутрішній світ Міо та Зої. Дослідження альтернативних історій винагороджується не лише враженнями, а й додатковим розумінням характерів героїнь.
Відмінності від It Takes Two
Найпомітніша різниця: у Split Fiction майже відсутні короткі міні-ігри, які були фішкою It Takes Two. Замість них — більш об’ємні побічні історії з окремими сюжетами й механіками. З одного боку, зникає дружнє змагання, яке було вишенькою на торті для багатьох фанів. З іншого — з’являється відчуття, що гра живе своїм повноцінним життям і пропонує масштабнішу пригоду.
Збільшена складність і потреба в скілі
Split Fiction сильно ускладнює певні сегменти, де кожен з двох гравців повинен виконувати чіткі рухи з мінімумом помилок. У It Takes Two подібне теж траплялося, але загалом тамтешні боси чи перешкоди вибачали недосконалу реакцію. Тепер недосвідченим гравцям іноді доведеться мучитися на одному місці.
Така еволюція логічна з позиції розробника: хотілося зробити гру, що зберігає дух попередниці, але буде цікавою й тим, хто вже награвся в It Takes Two й хоче більшого виклику. Однак це створює ризик, що казуал-аудиторія трохи лякатиметься цієї нової планки.
Візуальна складова й оптимізація
Графічний стиль залишився приблизно на рівні It Takes Two — напівмультяшний, із приємними кольорами й не надто навороченими полігонами. Але свобода переходити з одного тематичного світу в інший дає потужний різнобарв: від казкових лісів і тропічних пляжів (із гігантськими грибами) до кібервулиць і космічних станцій.
Водночас розробники, схоже, максимально викручують креативний потенціал у деталях: десь видно ржаві космічні ворота з підсвіткою, десь — незграбно намальовані драконячі знаки, а іноді проходиться локація, що стилізована під 8-бітний антураж. Усе це виглядає дуже яскраво й доповнює фановий настрій.
Оскільки гра розрахована на спліт-скрін, автори постаралися оптимізувати проєкт, щоб не душити відеокарти. За словами самих розробників, Split Fiction прекрасно працює навіть на старших серіях тридцятих чи двадцятих GPU, не кажучи про потужніші моделі. Багатьох дивує, як вдалося зберегти високу динаміку без жодних підгальмовувань.
У консольних версіях теж усе досить плавно: на PlayStation 5 і Xbox Series дозволяють вибрати режими продуктивності чи графіки, але в обох випадках кадри тримаються достатньо стабільно.
Переваги та недоліки
Плюси:
- Дуже різноманітний геймплей: від традиційного платформера до кооперативних шутерів, стелсу, перельотів у гравітаційних тунелях тощо. Постійна зміна механік не дає часу на нудьгу.
- Зручна кооперація: одна ліцензія — двоє гравців, плюс можливість кросплатформової гри. Чудова опція для друзів, які мають різні платформи чи одну копію гри на двох.
- Захопливі побічні історії: вони роблять світ об’ємнішим і додають різноманітних вражень. Кожна така міні-кампанія пропонує оригінальні завдання, іноді навіть змагальний формат.
- Проста, але зворушлива сюжетна складова: окрім типового глобального конфлікту, є більш особистий шлях героїнь, які змінюються і вчаться довіряти одна одній.
- Шалений візуальний стиль і гумор: гра пародіює чимало відомих франшиз, додає самоіронії, дозволяє згадати знайомі «тропи».
Мінуси:
- Вищий поріг складності: новачкам може бути важко, бо багато механік вимагають швидкої реакції та вміння координуватися.
- Майже відсутні змагальні міні-ігри: шанувальники It Takes Two можуть засмутитися, що тепер зникли ті короткі дуелі.
- Немає української локалізації: для деяких це великий недолік, особливо коли в сюжеті чимало тексту та жартів. Але для цього вже добрі люди зробили повний переклад субтитрів до гри з допомогою ШІ, який чудово справився з цією задачею. Завантажити можна тут.
Висновок
Split Fiction — це логічне продовження ідей It Takes Two, але водночас більш масштабний і не соромиться піти куди складнішими стежками. Для тих, хто оцінив попередню гру, новинка пропонує ще більше сюрпризів: геймплей на різних поверхах жанрових експериментів, гумор, відсилання до поп-культури й справжнє відчуття командної роботи.
Можна сказати, що це подорослішала версія кооперативу, яка не шкодує випробувати рефлекси й винахідливість обох гравців. Комусь це стане величезним плюсом, бо гра не відпускає, а когось, імовірно, дратуватиме необхідність осягнути всі тонкощі від платформінгу до космічного шутера.
У підсумку, Split Fiction заслуговує похвали за те, що покращує формулу кооперативних пригод, поглиблює сюжет і не відходить від свого веселого настрою. Гра сприймається майже ідеальним представником «на двох», де справжня магія розкривається лише за умови синергії двох людей. Хто шукав нових емоцій чи хоче підняти стосунки на інший рівень (і готовий до випробувань) — точно зацінить.
